Published by Sonyar, ProMosaik Poetry  Крила - Ліна Костенко А й правда, крилатим ґрунту не треба. Землі немає, то буде небо. Немає поля, то буде воля. Немає пари, то будуть хмари. В цьому, напевно, правда пташина... А як же людина? А що ж людина? Живе на землі. Сама не літає. А крила має. А крила має! Вони, ті крила, не з пуху-пірʼя, А з правди, чесноти і довірʼя. У кого — з вірності у коханні. У кого — з вічного поривання. У кого — з щирості до роботи. У кого — з щедрості на турботи. У кого — з пісні, або з надії, Або з поезії, або з мрії. Людина нібито не літає... А крила має. А крила має!

Published by E.C. PromoSaik Poetry. Юрій Руф - "Поки всі сплять" Поки всі сплять, Поки сонце іще не зійшло, Гине вогонь, догоряє остання лампада. Де той літак, Що світанком візьме на крило І понесе там, де небо, тепло й зорепади? Поки всі сплять, Поки тиша скрипить за вікном, Холод весни Заповзає в кімнату надранням. Де той вокзал, Що покличе сигнальним гудком І проведе між одвічними “вперше” й “востаннє”? Поки всі сплять, Поки сон обіймає рідню, В світлі вогню ти ледь чутно виходиш з кімнати. Сонце встає, йде на зустріч наступному дню, А літаки й паротяги чекають команди рушати.

Published by E.C. ProMosaik Poetry Новий світанок - Юрій Руф Іржавий обрій вицвів з темноти, Відтінком домни небеса палають, Горизонтальні вогняні хвости В щілинах рваних хмар на виднокраї. Далеко в полі зблиснув терикон. Гарячий диск на старт в зеніт піднявся, В туману вранішнього піні покупався Новий світанок й новий день зійшов на трон.

Published by Sonyar, ProMosaik Poetry Очима ти сказав мені: люблю- Ліна Костенко Душа складала свій тяжкий екзамен. 
 Мов тихий дзвін гірського кришталю,  несказане лишилось несказанним. Життя ішло, минуло той перон. 
 гукала тиша рупором вокзальним.  Багато слів написано пером. 
 Несказане лишилось несказанним. Світали ночі, вечоріли дні. 
 Не раз хитнула доля терезами. 
 Слова як сонце сходили в мені.  Несказане лишилось несказанним.                                         

Published by Sonyar, ProMosaik Poetry Ну скажи — хіба не фантастично, Що у цьому хаосі доріг Під суворим небом, Небом вічним, Я тебе зустрів і не зберіг? Ти і я — це вічне, як і небо. Доки мерехтітимуть світи, Будуть Я приходити до Тебе, І до інших йтимуть Горді Ти. Як це все буденно! Як це звично! Скільки раз це бачила Земля! Але ж ми з тобою… Ми не вічні, Ми з тобою просто — ти і я… І тому для мене так трагічно Те, що ти чиясь, а не моя.